Портрет жанр – Portrait

Жанр портрет в искусстве. Портрет как жанр изобразительного искусства

Портрет — слово французского происхождения (portrait), означающее «изображать». Жанр портрета — это разновидность изобразительного искусства, посвященная передаче образа одного человека, а также группы из двух-трех людей на холсте или бумажном листе. Особое значение при этом имеет выбранный художником стиль. Рисунок лица человека на портрете — это одно из самых сложных направлений в живописи. Мастер кисти должен передать характерные признаки внешности, эмоциональное состояние, внутренний мир позирующего. Размеры портрета определяют его вид. Изображение может быть погрудным, поколенным, поясным или во весь рост. Поза предполагает три ракурса: лицом (анфас), поворот «три четверти» в ту или другую сторону и в профиль. Портрет как жанр изобразительного искусства, содержит в себе безграничные возможности реализации художественных замыслов. Сначала делается набросок, затем непосредственно рисунок.

История жанра портрет

Самая древняя попытка изображения лица человека насчитывает 27 тысяч лет. «Картина» была обнаружена в пещере, недалеко от французского города Ангулем. Портрет представляет собой обведенный мелом контур, отдаленно напоминающий черты человеческого лица. Древний художник обозначил основные линии глаз, носа, рта. Позже (тоже в пещерах) на Балканах и в Италии стали появляться более четкие и определенные изображения, среди которых преобладали лица, нарисованные в профиль. Человеку свойственно творить, талантливые люди не могут жить без того, чтобы не оставить после себя какой-то след. Это может быть выложенный из камешков узор посреди поля, вырезанный орнамент на коре дерева, чье-то лицо, нарисованное углем на скале. Возможностей для творчества сколько угодно.

Лепные изображения

Когда-то портретный жанр тяготел к воплощению в скульптуре, поскольку в глубокой древности не было художников, досконально владевших кистью и способных передать игру света и тени. Изображение лица в глине удавалось лучше, и поэтому в те далекие времена доминировали именно лепные портреты. Искусство живописи появилось намного позже, когда человечество осознало необходимость культурного общения.

Захоронения

Появление изображений, близких к рисунку, также относится к более позднему периоду, а первые портреты были найдены на древних восточных территориях. В египетском государстве происходило обожествление усопших. При захоронении создавался своего рода портрет, который условно считался двойником умершего. Появился принцип мумифицирования, а затем и портретирования. История жанра портрет содержит множество примеров культовых изображений как в рисунке, так и в скульптуре. Рисунки лиц усопших становились все более похожими на оригинал. А затем копирование лица ушедшего в мир иной заменили на маску. Египетских усопших стали хоронить в саркофагах, на крышке которых изображался умерший в полный рост с красивым стилизованным лицом. Такие похороны устраивались исключительно для знати. Египетские фараоны, например, помещались не только в саркофаг, но еще и в гробницу, которая представляла собой огромное сооружение.

Разнообразие решений

У художника при написании портрета есть выбор: изобразить лицо и одежду человека в соответствии с оригиналом или проявить творческий подход, создавая изысканную креативную картину. Главным условием при этом остается сходство, которое играет доминирующую роль. Самостоятельный жанр живописи — портретное искусство, открыт для экспериментов самого широкого спектра. Художник имеет возможность совершенствовать свое мастерство, применяя новейшие технические достижения.

И действительно, решающее значение для достижения оптимального результата имеет техника исполнения. Самым распространенным способом портретной живописи у профессиональных художников является картина маслом на холсте. Этот стиль уходит корнями в глубь веков. Его использовали художники древности. Их работы сохранились до наших дней. Портрет как жанр изобразительного искусства существует с незапамятных времен, а сегодня он является популярным средством художественного самовыражения.

«Сухая кисть»

В последнее время становится популярной методика «сухая кисть», когда изображение создается не мазками, а растиранием небольшого количества краски. Кисть при этом почти сухая, а сам способ позволяет получать красивые полутона. Поскольку самый тонкий жанр живописи — портрет, а изображение лица в красках требует именно нежных оттенков, то методика «сухой кисти» подходит для этой цели как нельзя лучше.

Типы

Жанр портрета подразделяется на несколько типов: парадный, камерный, интимный и сюжетный. Также существует особый тип под названием автопортрет, когда художник изображает самого себя. Как правило, это сугубо индивидуальный рисунок. В целом жанр портрета является вполне самостоятельным видом живописи, подчиняющимся определенным правилам. Эти правила никогда не нарушаются, хотя их рамки могут быть расширены при определенных обстоятельствах.

Помимо уже перечисленных, существует еще один жанр портрета, включающий в себя особые художественные признаки, специализированная разновидность, требующая системного подхода. Это костюмированный портрет, когда на полотне изображается современный человек в одежде прошедшего времени. Диапазон сюжетов не ограничен: от шкур, в которые облачался первобытный человек, до свадебного наряда эпохи Ренессанса. В этой портретной разновидности присутствуют элементы театральности. В Российской Федерации, особенно в Москве, костюмированный портрет получил широкое распространение, но произошло это не в угоду моде, а скорее, как дань искусству.

Жанр портрета в искусстве

Живописные полотна, написанные в разное время, объединяет одно обязательное условие – картины должны быть достоверными. Немаловажную роль при этом играет портретная составляющая, а иначе говоря — изображение лица персонажей. От того, насколько тщательно выписаны черты лица, зависит успех картины. Выражение глаз, улыбки или, наоборот, нахмуренные брови, все нюансы должны быть отражены на полотне. Задача непростая, но фактор достоверности свидетельствует о мастерстве художника. Именно поэтому жанр портрета в искусстве столь однозначен и требует от мастера полной отдачи. Опытным художникам лучше всего удаются картины, в сюжете которых присутствуют люди, их лица крупным планом и акцентированное движение.

Литературные портреты

Писатели, равно как и художники, довольно часто изображают лицо человека. Литературных приемов для этого значительно больше, богатый русский язык позволяет использовать многочисленные художественные формы, обороты и словосочетания. Цель, к которой стремится писатель, по смыслу идентична замыслу художника, литератор описывает выражение лица как следствие настроений человека, отражение его мыслей, эмоций и переживаний. Жанр литературного портрета достаточно сложен. Описывать нужно, избегая поверхностных формулировок. Для этого требуется мастерство истинного творца. Среди русских писателей, способных выразить в нескольких словах суть человеческого облика, на первом месте находится великий Максим Горький. Его американский последователь, Уильям Фолкнер, так же виртуозно владел искусством словесного портретного рисунка. Жанр литературного портрета многообразен, описание следует определенному стилю, оно может быть веселым или грустным, кратким или пространным, все зависит от каждого отдельного произведения.

Фотография

С появлением дагеротипии расширились возможности изобразительного искусства, и портреты не стали исключением. Фотопортрет стоил намного дешевле картины, написанной маслом, да и узнаваемость была стопроцентной. И хотя художники язвительно замечали, что фотография — это «живопись для бедных», широкая публика повернулась в сторону более точного изображения на пластине с серебряным покрытием. Жанр фотографии портрет быстро вошел в моду, от желающих запечатлеть себя и своих близких не было отбоя.

Однако у нового способа, дагеротипа, были свои недостатки. Фотография, в отличие от живописного портрета, не позволяла что-либо менять. Изображение застывало раз и навсегда, исправить что-то было невозможно. А если учесть, что человек фотографировался сидя или стоя (в напряженной позе), то выходил он на снимке не лучшим образом. Поэтому было много разочарований, претензий и недовольства. Тем не менее портретные снимки прижились, люди научились артистично позировать, и все встало на свои места.

fb.ru

Портрет — это… Что такое Портрет?

Портрет —         (франц. portrait, от устар. portraire изображать), изображение (образ) какого либо человека либо группы людей, существующих или существовавших в действительности. Портрет один из главных жанров живописи, скульптуры, графики. Важнейший… …   Художественная энциклопедия

портрет — а, м. portrait m. 1. Живописное, фотографическое или иное изображение какого л. человека. БАС 1. Пришли мою портрету, что писал Мор и другую, что француз <натье> писал .. дабы здесь тапицерейною работою оных несколько сделать. 2. 5. 1717.… …   Исторический словарь галлицизмов русского языка

портрет — См …   Словарь синонимов

Портрет — Портрет. Х. Хольбейн Младший. Портрет Георга Гисце. 1532. Картинная галерея. Берлин Далем. ПОРТРЕТ (французское portrait), изображение (образ) какого либо человека либо группы людей (групповой портрет), существовавших или существующих в… …   Иллюстрированный энциклопедический словарь

ПОРТРЕТ — (фр., от portraire списать чье либо изображение). Живописное изображение лица в поясном виде или же во весь рост. Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. Чудинов А.Н., 1910. ПОРТРЕТ франц. portrait, древн. франц. portraict,… …   Словарь иностранных слов русского языка

ПОРТРЕТ — ПОРТРЕТ, портрета, муж. (франц. portrait). 1. Картина, рисунок или фотография с изображением лица, фигуры какого нибудь человека. «Расстались мы, но твой портрет я на груди своей храню.» Лермонтов. Поясной портрет. Портреты работы художника… …   Толковый словарь Ушакова

портрет — ПОРТРЕТ, а, м.. 1. (или портрет лица) Лицо, физиономия. Умой портрет. Въехал портретом в забор (ударился). Да плюнь ты ему в портрет ты должен его презирать; скажи ему всё, что ты о нем думаешь. 2. Икона с изображением одного святого. См. также:… …   Словарь русского арго

ПОРТРЕТ — муж. портретик, тец, тишка, франц. изображенье человека, лица его чертами, живописью; подобен, облик, образ, поличие, лик. Портрет грудной, поясной, в рост. Портрет миниатюрный, масляный, гравированный, фотографический и пр. | описанье нрава,… …   Толковый словарь Даля

ПОРТРЕТ — (французское portrait), изображение (образ) какого либо человека либо группы людей (групповой портрет), существовавших или существующих в действительности. Один из главных жанров изобразительного искусства. Вместе с внешним сходством портрет… …   Современная энциклопедия

«Портрет» — «ПОРТРЕТ», юношеское стих. Л. (1831) в жанре «надписи к портрету», довольно распространенном в поэзии 18 в., но сохранившем свое значение и в 1 й трети 19 в. (А. С. Пушкин, К. Ф. Рылеев и др.). «Надписи» обычно не имели в виду реальные портреты,… …   Лермонтовская энциклопедия

dic.academic.ru

Портрет в живописи. Виды портрета

Описание презентации по отдельным слайдам:

1 слайд Описание слайда:

Портрет в живописи. Виды портрета человека. Презентацию подготовила: Татавцова Татьяна Александровна учитель ИЗО МБОУ «Школа № 135»

2 слайд Описание слайда:

Портрет- изображение или описание какого-либо человека либо группы людей, существующих или существовавших в реальной действительности . Портрет – это один из главных жанров живописи, скульптуры, графики, его смысл именно в том, чтобы воспроизвести индивидуальные качества конкретного человека. Название этого жанра происходит от старофранцузского выражения, означающего «воспроизводить что-либо черта в черту».

3 слайд Описание слайда:

акварельный ПОРТРЕТ карандашный ГРАВИРОВАННЫЙ ЖИВОПИСНЫЙ (МАСЛО, ТЕМПЕРА, ГУАШЬ) СКУЛЬПТУРНЫЙ РЕЛЬЕФНЫЙ (на медалях и монетах)

4 слайд Описание слайда:

Карандашный портрет Акварельный портрет Гравюра Живописный портрет (масло) Рельеф Скульптурный портрет

5 слайд Описание слайда:

ВИДЫ ПОРТРЕТА: Камерный; Психологический; Социальный; Парадный; Индивидуальный, двойной, групповой. Автопортрет

6 слайд

Описание слайда:

Камерный портрет — портрет использующий поясное, погрудное или поплечное изображение. Фигура в камерном портрете обычно даётся на нейтральном фоне.

7 слайд Описание слайда:

Психологический портрет  призван показать глубину внутреннего мира и переживаний человека, отразить полноту его личности, запечатлеть в мгновении бесконечное движение человеческих чувств и действий.

8 слайд Описание слайда:

Социальный портрет позволяет осмыслить содержание профессиональной деятельности, проведение свободного времени, дать оценку личности человека, исходя из характеристики среды, в которой он проживает.

9 слайд Описание слайда:

Парадный портрет — портрет, показывающий человека в полный рост, на коне, стоящим или сидящим. Обычно в парадном портрете фигура дается на архитектурном или пейзажном фоне.

10 слайд Описание слайда:

Индивидуальный, двойной, групповой.

11 слайд

Описание слайда:

Автопортрет — графическое, живописное или скульптурное изображение художника, выполненное им самим с помощью зеркала или системы зеркал.

12 слайд Описание слайда:

По формату портреты различают: головные (оплечные) погрудные поясные по бедра поколенные во весь рост

13 слайд Описание слайда:

Головной портрет Погрудный портрет Поясной портрет Портрет по бедра Портрет во весь рост

14 слайд Описание слайда:

По повороту головы портреты бывают: в анфас (фр. en face, «с лица») в четверть поворота направо или налево вполоборота в три четверти в профиль

15 слайд Описание слайда:

Задание: Ваша задача — создать живописный портрет. Это может быть автопортрет или портрет кого-либо из близких тебе людей. Подумай, какие цветовые сочетания лучше выразят характер и состояние души.

Курс профессиональной переподготовки

Учитель, преподаватель изобразительного искусства

Курс повышения квалификации

Курс профессиональной переподготовки

Учитель мировой художественной культуры

Найдите материал к любому уроку,
указав свой предмет (категорию), класс, учебник и тему:

Выберите категорию: Все категорииАлгебраАнглийский языкАстрономияБиологияВсеобщая историяГеографияГеометрияДиректору, завучуДоп. образованиеДошкольное образованиеЕстествознаниеИЗО, МХКИностранные языкиИнформатикаИстория РоссииКлассному руководителюКоррекционное обучениеЛитератураЛитературное чтениеЛогопедияМатематикаМузыкаНачальные классыНемецкий языкОБЖОбществознаниеОкружающий мирПриродоведениеРелигиоведениеРусский языкСоциальному педагогуТехнологияУкраинский языкФизикаФизическая культураФилософияФранцузский языкХимияЧерчениеШкольному психологуЭкологияДругое

Выберите класс: Все классыДошкольники1 класс2 класс3 класс4 класс5 класс6 класс7 класс8 класс9 класс10 класс11 класс

Выберите учебник: Все учебники

Выберите тему: Все темы

также Вы можете выбрать тип материала:

Общая информация

Номер материала: ДВ-433666

Похожие материалы

Вам будут интересны эти курсы:

Оставьте свой комментарий

infourok.ru

Портрет — Вікіпедія

Портре́т або Портретний жанр (фр. portrait) — мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва.^[1] Багато портретів створено і в гравюрі.

Портрет Стародавнього Єгипту[ред. | ред. код]

В сучасному термінологічному розумінні портрет виник в Стародавньому Єгипті. Перші портрети зображають фараонів і пов’язані з культом мертвих, що існував в державі. Портрет виникає на фігурках двійника померлого. Чим більш схожим був двійник, тим більше він вважався втіленням небіжчика. Але обожнення фараона запровадило появу портретних скульптур великого розміру ще за життя особи.

Фараона подавали на троні, а його фігура зберігала силует прямокутного каменю, з якого виробляли скульптуру. Рухи в скульптурі ще не вміли відтворювати (див. фараон Хафра на троні ). Спостереження за релігійними церемоніями запровадило новий тип портрету. Фараон постає на повний зріст, а з боків його підтримують жіночі богині. Жінки мов близнюки, подібні одна до одної, тут годі й шукати індивідуальне. Лише за коронами на головах можна розпізнати, хто є хто. А обличчя фараона вже намагаються зробити індивідуальним ( див.фараон Менкаура та богині Нома і Хатор ). Відтворюють і деяких важливих вельмож ( статуя вельможі Ранофера ). Поряд з каменем використовують і дерево для створення невеличких фігур ( царевич Каапер ) або портретів будівничіх пірамід ( дерев’яний рельєф з портретом будівничого Хесира ). Інженерні й математичні знання, писемність взагалі обожнювались, а їх носії швидко стали кастою жерців. В Єгипті виникає дивний різновид портрету — портрет писаря ( писар Каї, писар Хапі ). Поступово портрет переносять на дерев’яну труну, що слугувала для збереження мумій ( портрет жінки Тую на дерев’яному саркофазі). Натрунні портрети розфарбовували і додавали написи з ім’ям особи і титулами. Втрата імені дорівнювала неможливості небіжчика потрапити в єгипетський рай. Цим користалися вороги небіжчиків і вдирались у поховальні комори заради псування мумій і винищення імен померлого. З’явився і портрет-рельєф. Виготовляти його було легше і швидше. Рельєфні портрети ( і рельєфи взагалі )широко використовувалися в мистецтві Стародавнього Єгипту.

Скульптори Єгипту робили і гігантські зображення фараонів, бо його особа обожнювалася. Зразками гігантських портретів фараона слугують величезні статуї Рамзеса Другого в храмі Абу-Сімбел(13 століття до н.е.).

Невідомий (фаюмський портрет), 2 ст. н.е. Каїрський єгипетський музей

Технологія енкавстики віднайдена в Стародавній Греції ще в 5 столітті до н.е. Збережено свідоцтво давньоримського письменника Плінія Старшого про працю в Римі, жінки-художниці з Греції на імя Яйя з Кізіка (Iaia of Cyzicus), котра створювала портрети в техніці енкавстики. Був серед її творів і автопортрет.

Для створення так званих фаюмських портретів використовували тонкі дощечки з деревини своєї місцевості (платан, смоква, тис) або закордонних (сосна, ялина, ліванський кедр, кипарис, дуб). Використовували фарби різної густоти (від загуслих до рідких). Мазки на обличчях шліфували, але залишали світлові бліки (пробіли). Волосся виписували рідкими фарбами і не затирали мазків. Це справляло враження достовірних зачісок, відомих і на скульптурах того часу. Відповіді моди надали можливість датувати знайдені фаюмські портрети. Вінки були звичайним атрибутом грецьких поховань. Тому на головах фаюмських портретів вінки, серед котрих і золоті. Для них використовували сусальне золото (дуже тонкі пластівці золота). Іноді золотом викладали і тло портретів, що робило їх розкішними і схожими на тло ікон.

Пізніше використовували так звану воскову темперу (фарби з воском і домішками яєчного жовтка). Поверхня цих портретів тьмяна і не така блискуча, як на портретах суто енкавстичних.

Написи на трунах грецькі, як і імена померлих ( Titus, Artemidoris, Demetrius та ін). Місцевих мешканців-єгиптян новоприбулі греки витісняли у стан ремісників, торгівців, слуг і рабів. Їх поховання не були розкішними і не мали портретів.

Серед фаюмських портретів — подані люди різного віку (від дітей до старих). Але майстерність виконання портретів, розкриття характерів зробили їх уславленим надбанням світового мистецтва. До нашого часу дійшло обмаль античних фресок та стінописів. Частково цей дефіцит заповнюють енкавстичні портрети Фаюма та інших оаз Єгипту. Вони були знайдені не тільки в Фаюмі, а й в некрополях Філадельфії (Ер-Рубайят і Керке), Мемфіса (Саккара), Антинополі, Арсиної (Хавара), Мрина-аль-Аламейна та в ін. Але за місцем перших знахідок всі їх називають Фаюмськими. За припущеннями технікою енкавстики користувались не тільки в містах нижнього Єгипту, а й в інших давньогрецьких містах. Але лише посушливий клімат Єгипту сприяв збереженню натрунних портретів в некрополях на століття. На початок 21 ст. знайдено близьо 750 фаюмських портретів різної художньої вартості від ремісничих виробів до справжніх шедеврів.

Мармуровий портрет Стародавнього Риму[ред. | ред. код]

Імператор Август з Ватиканського музею

Особливу роль в мистецтві Римської імперії відігравав портрет. Мармурові портрети Давнього Риму йдуть від традиції шанування предків і померлих. Робили маски померлого з воску. Самі маски зберігали в особливих шафах в атріумі. До воску додавали фарби, і вони зображали не стільки відбиток обличчя покійного, скільки його живий образ. Майстерність виготовлювачів масок з часом зростала.

Маски відігравали певну роль у ритуалі похорону. Їх одягали живі актори відповідного зросту і статури, як у покійного. Актори сідали навколо покійника у крісла, а син або родич говорили поховальну промову, уславлюючи переваги та діяльність небіжчика. Після похорону маски складали у шафу родини.

Державні злочинці та особи, позбавлені римського громадянства, втрачали право як на пам’ять нащадків, так і на посмертну маску. Їх ніби викреслювали з історії. А родина не замовляла маску і примусово виключала лиходія з родоводу. Так було, наприклад, з убивцею імператора — Брутом.

Про зміни ставлення до портретів згадано в творі Плінія (1 століття н.е.): «Інакше було у наших предків. В їхніх атріях були виставлені не твори іноземців, не бронза і мармур, а маски з воску, щоби слугувати у похованні людини, що належала до роду.» Отже, з часом відбулись зміни. Віск замінили на мідь, бронзу, мармур. А до виготовлення портретів долучили й іноземних майстрів. Почали вшановувати й жінок, особливо з магнатських родин. Особливу роль відіграв і культ імператорів, що прийшов на зміну Риму доби республіки. Погруддя та статуї імператорів Риму робили за життя першої особи в державі, а їх копії розвозили по римським провінціям. Тому їх знаходять не тільки в Італії,а й у колишніх римських провінціях на Балканах, у Франції, північній Африці тощо. Ці погруддя стали предметом колекціонування вже в добу Відродження. Їх можна побачити в багатьох музеях світу.

Давньоримський портрет орієнтувався на реальну особу. Тому зберігав натуралістичний характер і не робив ідеалізації. На обличчях римлян вражають глибокі зморшки, подвійні підборіддя, стара шкіра, зайва маса тіла (погруддя імператора Вітеллія та ін.)

Почали карбувати і монети з портретами римських імператорів.

Портрет Середньовіччя в Європі[ред. | ред. код]

Портрет доби Середньовіччя пройшов декілька етапів становлення. Головним була відмова від багатьох рис, притаманних портретам античності, Давнього Риму тощо. Портрет, як різновид мистецтва, пережив кризу і набув нових рис: площинності, схематизму, відповідності християнським чеснотам. Замовниками портретів виключно стають можновладці. У ранньому Середньовіччі змінилися й матеріали, що слугували для портретів. Виготовлення фресок було значно дешевше, ніж вироби з бронзи, мозаїки чи мармуру. Поширення фресок в християнських храмах почало слугувати і для увічнення королів чи володарів земель. Тому в деяких місцинах зберіглися лише портрети на фресках ( Софія Київська, церкви Болгарії, Сербії та ін.) В цих портретах підкреслені християнські чесноти володаря, попри розкішні шати портретованого, а в руку вкладено хрест. З’явився і портрет володаря з макетом храму в образі донатора.

В столиці Візантії з’явилися портрети імператорів та їх дружин у мозаїках. Але надзвичайна ціна матеріалу не сприяла поширенню портретів в мозаїці.

Продовжували карбувати портрети володарів і на монетах. Порівняння ранньосередньовічних монет з монетами античності вказує на великі втрати. Обличчя постає як спрощена графічна схема. Такий портрет без відповідного напису дуже важко пов’язати з конкретною особою. Лише дорогий матеріал — вказівка на порфірородну особу з столиці.

• 

  Мозаїка, імператор Олексій I Комнин, Софійський собор, Костянтинополь, 11 ст.

Портрети пізнього Середньовіччя[ред. | ред. код]

Готичний скульптор. «Ута фон Баллєнштед». Наумбургський собор, бл. 1250—1260

Велике поширення в Середньовіччі мали зображення святих. Але числені образи святих не можуть вважатися суто портретами, незважаючи на притаманну їм деяку портретність. Святих малювали за канонами і розпізнавали за написами та відповідними атрибутами. У випадках, коли написи не збереглися, важко, а іноді зовсім неможливо встановити, хто саме на фресці чи мініатюрі. Так, не збереглося портретів перших римських пап. Їх образи відтворювали за канонами. Римського папу Климента, якого вшановують і православні, подавали в стилістиці православних канонів і вважали одним з покровителів слов’ян. Але це зовсім не портрет Климента.

Пізнє Середньовіччя повернулося до портрету в скульптурі. Доба готики у Франції та Німеччині подарувала мистецтву справжні шедеври в портретах. У Франції собори будувалися століттями, і майстри мали змогу працювати на одному місці довгі роки.

Робленням портретів в готичних соборах Німеччини займалися особливі мандрівні бригади скульпторів. Дослідники виявили твори одної такої бригади в соборах Майнца, Наумбурга, Мейсена. Особливо вдалими стали портретні скульптури фундаторів Наумбурзького собору — маркграфів Екехарда і Германа з родини Веттінів та їх дружин — Ути фон Баллєнштед та Реглінди.

Доколумбовий портрет Америки[ред. | ред. код]

Розвиток археології в 20 столітті дозволив зробити відкриття в Латинській Америці: в доколумбову добу тут існував портрет, самостійний, не пов’язаний з європейською традицією. Звичайно, це не портрети олійними фарбами, а портрети в кераміці. Різноманітні горщики індіанців мочика (сучасне Перу), наче панафінейські амфори, всмоктали риси місцевої культури, яка поки що мало відома науковцям. Дивно, що горщики зберегли зовнішні риси людей того часу. Характерні подробиці дають змогу розпізнати представників еліти, вояків, навіть ремісників. Вибір кераміки як матеріалу для портретів цілком виправданий її розповсюдженням та широким використанням і для посуду, і для створення анімалістичних фігірок, і навіть домовин для померлих.

Середньовічний портрет в Китаї[ред. | ред. код]

Цинь Ши Хуан, засновник династії Цинь и 1-й імператор об’єднаного Китаю

Фахівці вважають, що портрети в Китаї робили ще в 1-му тисячолітті до н.е. Але найдавніші зі збережених портретів відносяться до 1.000 року н.е. ( тобто 11 століття ). Портретний живопис Китаю пов’язують з культом предків. В період Хань ( початок нашої ери у європейців ) виник звичай вивішувати портрети військових та світських високопосадовців в залах імператорського палацу. Значне підживлення мав китайський портрет і від поширення ворожіння за рисами обличчя (фізіогноміка). Тим не менше портрет Китаю оминув канонічність, застиглість.

Портретисти в Китаї теж обслуговували імператорський двір, тому портретів імператорів збереглося найбільше. Матеріалами для портретів слугували шовк і папір, фарби — водорозчинні. Поступово замовниками портретів стають інші верстви населення ( бюрократія, буддійські ченці).

Російський археолог П. К. Козлов вивчав руїни покинутого середньовічного міста Китаю І-Цзинь (відомішого за монгольською назвою Хара-Хото). Найважливіші для науки знахідки були зроблені в надгробковій башті-субургані. Там знайшли замуровані і збережені сотні сувоїв — серед них китайські та тибетські ікони і портрети на папері. Один паперовий сувій з портретом невідомого посадовця датують 12 століттям. На сірому порожньому тлі — чоловіча постать в чорному одязі в повний зріст. Похмуру гаму фарб різноманітять червоний пояс та білі черевики. Літня людина дивиться втомленим, підсліпуватим поглядом. Жодних компліментів, ідеалізації — нічого, крім суворої правди. Але художні якості портрета — надзвичайні і не ідуть ні в яке порівняння з портретами Західної Європи тієї ж доби (зберігається в Ермітажі, Петербург).

• 

  Імператор Сюань-цзун

• 

  Художник з Китаю, портрет буддійського ченця, 1238, Кіото, Японія

Італійський портрет зламу 15—16 ст.[ред. | ред. код]

В Венеції склалася особлива форма влади, що не успадковувалась, а була виборчою — дож. На посаду обирали освічених представників заможних родин. Претенденти на посаду мали за плечима університет або великий військовий досвід. Склалася традиція портретування дожів, завдяки якій збереглося багато портретів дожів різних століть. До портретування дожів залучали найкращих художників Венеції.

• Джентіле Белліні. «Дож Джованні Моченіго»

• 

  Бастьяні. «Дож Франческо Фоскарі»

Портрет доби Високого Відродження в Італії[ред. | ред. код]

Цих портретів небагато, бо були створені за дуже короткий термін, а майстрів можна перелічити на пальцях двох рук. Портретів принципово не писав лише Мікеланджело. Великими портретистами доби були Леонардо да Вінчі, Рафаель, в Венеції — Джорджоне, Лоренцо Лотто, Тіціан, Тінторетто.

Незначну кількість цих портретів з лишком компенсують їх надзвичайні мистецькі якості і постійний вплив на митців різних країн. У Леонардо налічують всього вісім портретів ( з новознайденою жінкою на пергаменті у профіль ), але серед них є всесвітньо відома Мона Ліза Джоконда.

Кількість саме портретів Рафаеля більша, і це справжні перли ( Біндо Альтовіті, Форнаріна або Донна Велата, папа римський Юлій ІІ, Бальтазар Кастільйоне тощо ). Але безліч портретів Рафаеля залишилась на фресках у Ватикані, в релігійних та історичних композиціях, де знайшли своє місце військові, прелати, гвардійці-швейцарці, кардинали.

Джорджоне наче змагався з Леонардо в надвисокому рівні портретів і їх незначній кількості ( поет Броккардо, Лаура, Венеціанець в Берлінській збірці, лицар із зброєносцем, невідомий панич зі слугою, автопортрет).

Особливу групу складають портрети майстрів менш обдарованих, які працювали поряд з геніями — Лоренцо Лотто ( два портрети літньої людини), Манчіні (портрет невідомого в Ермітажі), ранній автопортрет Тінторетто в США та ін. Говорити про портрети Тіціана може лише геніальний письменник (Рануччо Фарнезе, дочка Лавінія, Іпполіто Римінальді, портрети дожів, автопортрети самого майстра). Продовжують карбувати портрети королів на монетах і медалях, але вони поступаються за якістю портретам олійними фарбами.

Лоренцо Лотто. Портрет колекціонера Андреа Одоні[ред. | ред. код]

Андреа Одоні, 1527, Хемптон Корт,королівська збірка,Британія.

Колекціонери не сьогодні з’явились і не сьогодні щезнуть. Кажуть, що колекціонування робить цікавим навіть нецікаве життя. На колекціонерів впливають і моди, і політичні події, і власні пристрасті. Предметами колекціонування стають як дуже коштовні речі ( палаци, діаманти, малюнки Пікассо ), так і речі дешеві й звичайні ( зразки цегли, обгортки цукерок, цвяхи, пляшки тощо.)

Доба Відродження в Італії породила колекціонерів античних речей. Збирали твори античних філософів і письменників, розшукували, купували і крали їх. Папа римський Григорій XV наказав силою захопити гейдельберзьку бібліотеку курфюрстів Пфальцських, бо там були рукописи, яких не мав і Ватикан. А коли скінчилися дерев’яні ящики, посланець папи зламав церковні лави, і з того дерева зробили потрібну упаковку. При неможливості придбати, рукописи копіювали.

З часом коло колекціонерів розширилося, і почали збирати античні монети й медалі. Дійшла черга і до уламків античних скульптур. Цілих зразків було мало. Вони увійшли у збірки вельмож, кардиналів і папи римського. Колекціонерам меншого рангу дістались уламки. Серед них був і Андреа Одоні, чий портрет намалював Лоренцо Лотто. Це людина могутніх пристрастей. Здається, що в своїх бурхливих діях він не знав меж, як і згаданий папа римський Григорій XV.

Розширилося і коло замовників портретів. У добу Відродження з’явились портрети, пов’язані з фахом особи — «Портрет скульптора » у Андреа дель Сарто, «Портрет кравця» у Мороні. Свій фах мали і замовники портретів Лоренцо Лотто — « Портрет архітектора ».

Портрети Рафаеля Санті[ред. | ред. код]

Рафаель намалював небагато портретів. Здається, він брався за їх створення не дуже охоче. Майже всі вони поясні. Як правило, модель зручно розмістилася в кріслі ( Анджело Доні, дружина донна Маддалена, Донна Велата, кардинали ). Рано позбавлений батьківської любові й опіки, Рафаель штучно уникав драматичних сцен, людських трагедій, невдоволення страшною дійсністю зламу 15—16 століть. Про його ранній автопортрет годі щось розповісти ( молодий і цнотливий ), настільки все приховане. Все. Але в цю бездоганність не віриш, бо вона маска.

Ніхто на його портретах не здатен на активні рухи. Певна скутість, малорухомість взагалі характерна для всіх його портретів. Винятком став автопортрет з вчителем фехтування ( Лувр, Париж ), але і тут прихованість — перш за все.

Інколи сама модель давала підстави розкрити душу більше, на грані недозволенного. Так виник портрет Біндо Альтовіті ( Вашінгтон, США ). Модно одягнений, довговолосий молодик дивиться тривожно і допитливо. Навіть заможна родина і великі гроші не позбавили його тривог, невдоволення дійсністю, розчарування у багатому, але небезпечному оточенні Риму, де нікому не можна довіряти.

Маску люб’язності, штучної гармонії з оточенням помічають і на обличчі Бальтазара Кастільйоне, який багато знає, але про все мовчить. Донна Велата (сеньйора під покривалом) намальована в момент короткотривалого успіху. Звідси модна сукня, дорогі прикраси на простій дочці кухаря. Її рання самотність та постриг в черниці ще попереду і ще не відбилися на вродливому обличчі. Черницю Донну Велату не намалював ніхто, до неї швидко втратили інтерес після смерті художника.

Художник Ф.Клуе. Олівцевий портрет королеви Катерини Медичі (Catherine de’ Medici, by François Clouet).

Портрети на Півночі Європи довго тримались невеликого розміру. Також вони довго носили приватний, інтимний характер. Їх зберігали в приватних кімнатах, і вони слугували як нинішні фотокартки. В Нідерландах портрет відокремився від зображень донаторів біля мадонн чи Голгоф з розп’ятим Христом.

Серед них були справжні шедеври в творах Бельгамба, Мемлінга, Рогіра ван дер Вейдена ( портрет дружини, Берлін ), Мабюза, Яна ван Скореля. Взагалі майстри Нідерландів 16 століття суперничали з портретистами найрозвиненішої країни світу в мистецтві — Італії, а в правдивості відображення моделей перевищували й італійців.

У Франції 16 століття потреба в портретах була такою великою, що виникає особлива його форма — портрет олівцем на папері. Такі портрети робили як видатні майстри ( Жан Фуке, Франсуа Клуе), так і безліч аматорів. З’явилися великі приватні збірки олівцевих портретів, що слугували документами доби (збірка графа Кобенцля та ін.)

В Англії поряд з невеликим портретом був лише один виняток — великий за розмірами портрет королівської особи та його дружини (Генріх VIII, королева Єлизавета I ), іноді портрети перших осіб після короля чи дипломатів ( Гольбейн, дипломати Жан де Дентевіль та Жорж де Сельв, Лондон ). Розквіт великого репрезентативного портрета прийде в добу бароко і його створять митці з Фландрії ( Рубенс, Ван Дейк, Неллер Годфрі , Пітер Лєлі).

• 

  Англія. Ніколас Хіллард. Портрет невідомого

• 

  Нідерланди.«Агата ван Схонсховен» Яна ван Скореля.

• 

  Франція. Худ.Франсуа Клуе. «Генріх III в молоді роки» (майбутній король Франції)

Портрет доби Відродження в гравюрі[ред. | ред. код]

Гравюра доби Відродження надала можливість швидко відтворити зовнішність людини і швидко розповсюдити портрет. В Німеччині початку 16 століття набули сили антикатолицькі настрої. Саме тут гравюра-портрет здобула велику популярність.

Місто Віттенберг ненадовго стало ідеологічним центром Німеччини. Саме тут діяв реформатор Мартін Лютер, що зумів потрясти свідомісоситс

сть німців і започаткував лютеранство ( німецький варіант протестантизму ). 1523 року художник Лукас Кранах Старший став володарем друкарні в Віттенберзі, де почав друкувати листівки та книги проповідника Лютера. Зробив Кранах і декілька портретів Лютера як олійними фарбами, так і в гравюрі. Завдяки гравюрам-портретам Кранаха обличчя Лютера знала більшість німців. Особливо виділяють портрет 1521 року, де подано профіль Лютера.

Портрети-гравюри було зроблено і з головних прибічників Лютера (наприклад, Філіпа Меланхтона, поета Ганса Сакса, гравюра Г.Брозамера 1545 р.).

Робили портретні гравюри і в інших країнах ( Італія, Швейцарія, Нідерланди ), хоча вони мали менше розповсюдження, ніж у Німеччині ( портрет Андреа Доріа, адмірала; портрет Крістіана II Данського Яна Мабюзе 1523 р. ).

• Портрет Андреа Доріа,адмірала

• Лукас Кранах, портрет Йоганна фон Заксена

Портрет доби маньєризму[ред. | ред. код]

А. Мор, портрет Філіпа II

Маньєризм виник в Італії наприкінці 1520 — на початку 1530-х рр. Центрами стилю були папський Рим, Флоренція і Мантуя. Його виникнення пов’язують зі складнощами в політиці й економіці Італії, недовірою до настанов та ідеалів Відродження при збереженому поклонінні недавнім авторитетам та їх манері в творах. В картинах з’являється натовп, алегоричні фігури, складна побудова композиції, ядучі фарби. Нагнітається спіритуалізація образів, деформуються тіла персонажів. Майстри захоплюються ефектами складних побудов, штучного освітлення, надмірним використанням ефектів.

Розчарованість в людині взагалі вплинула і на портрет. Майстри звертають перебільшену увагу на зовнішнє в портретованому, на його посаду чи місце в суспільстві, впадають в крайнощі. Одні малюють умовний одяг, інші виписують кожну зморшку, перлинку, подаючи дрібниці наче найважливіше в людині.

Володаря подають надміру величним, гордовитим, незрозумілим і віддаленим від людей ( Бронзіно, портрети герцога Козімо 1-го Медічі) . Його дружина постає закутою в дорогі шати, з негнучкою спиною і бронею на застиглому, холодному обличчі ( портрет Елеонори Толедської з сином). Могутнім богом постає король Іспанії в Антоніса Мора (портрет Філіпа ІІ ). На портретах Себастьяно дель Пьомбо персона ніби продовжує спілкуватися з кимось за краєм полотна ( адмірал Андреа Доріа, дипломат Франческо Альбіцці ), але залишається самотньою, покинутою в своїй надмірній величі. Розчарованим і пригніченим постає і папа римський Климент VII, наче не здатний на активні дії ( Неаполь, Каподімонте ). Своєю невдалою політикою папа довів Рим до розорення і пограбування 1527 року. Тому видатні майстри Риму змушені були емігрувати в різні куточки Італії, а поруйноване місто Рим треба було відбудовувати наново. Навіть виникнення маньєризму як течії в мистецтві пов’язують саме з цією трагічною подією.

Деформації на полотні привели до появи зображень, де людське обличчя щезає, а його складають, мов у мозаїках, з квітів або тварин, овочів, фруктів, речей, птахів, навіть книг. Зразки подав великий Арчімбольдо — алегорії стихій, серія «Пори року»; портрет імператора Рудольфа ІІ. Манеру підхопили менш талановиті ( «Єва з яблуком », «Осінь» аноніма, пінакотека в Брешії), яких презирливо обізвали арчімбольдесками. Впливи чудернацьких образів Арчімбольдо відчутні і в творах фламандця Йооса де Момпера (1564—1635), серія «Пори року».

Деформації вразили і багатьох граверів. Ніколо Реллі надрукував гравюрні портрети людей, які нібито були прибульцями з неба. Їх обличчя складені з металевих речей або дерев’яних стружок ( Москва ).

Деформації і дивацькі манери сподобались настільки, що стали надбанням культури різних країн ( Йоос де Момпер, Фландрія, серія «Пори року» ). Особливо велику роль відіграв маньєризм у Франції 16 століття ( Школа Фонтенбло ). А чудернацькі портрети гравіювали ще у 1695 році, коли давно померли і Арчімбольдо, і Ніколо Реллі ( француз Ніколя де Лармессин, «Годинникар у шатах з годинників», гравер-анонім початку 18 ст. «L’habit d’horlogere» (дама в сукні-годиннику).

Портрети і картини майстрів маньєризму в 20 столітті стануть одним з витоків сюрреалізму.

• 

  Танціо да Варалло. «Невідомий з мечем», бл. 1615, приватна збірка

uk.wikipedia.org

Жанр портрета в культуре разных времен и народов :: SYL.ru

Жанр портрета в культуре разных времен и народов остается одним из любимых в ярком мире изобразительного искусства. В портрете художник проявляет интерес к свойствам человеческого характера, умение эмоционально настроиться на волну своего персонажа. В лучших образцах портретного жанра можно разглядеть внутренний облик человека, трепетные мгновения его душевной жизни.

Жанровое своеобразие

В культуре разных времен жанр портрета – один из главных в графике, живописи и скульптуре. Каждая эпоха диктовала художнику определенные принципы в изображении людей сообразно тому, какой была цель создания художественного произведения. Были картины, изображавшие характеры или обобщенные типы, портреты-символы и рисунки-настроения.

Египетские ритуальные изображения

Портретный жанр возник в глубокой древности как попытка запечатлеть личность в глубине и разнообразии ее проявлений. В Египте бюст или статуя, изображавшая конкретного человека, имели магическое ритуальное значение – так отправляли в загробный мир душу усопшего. Портреты египетской знати, дошедшие до наших времен, интересны тем, что отображают неповторимую внешность и характер.

Во времена античности

В Древней Греции жанр портрета отражал значимые идеалы, владевшие умами людей. Красота, соразмерность, ориентир на эталонность присутствуют в скульптуре, мозаике, чеканке и фресках греков.

Древний Рим, подхвативший эстафетную палочку традиций античного искусства, добавил достоверности в передаче человеческой натуры. Портреты суровых императоров, волевых полководцев, проницательных философов и остроумных поэтов в бюстах и рельефных изображениях и сегодня поражают предельным правдоподобием. Одной из причин такой достоверности стало то, что искусство портрета в Риме тесно связано с изготовлением посмертных восковых масок. Их снимали с умерших и хранили в пределах домашнего алтаря.

Лучшим образцом портретной живописи являются удивительно реалистичные фаюмские погребальные портреты, выполненные в технике энкаустики (восковой живописи).

Портретный жанр в скульптуре развивался параллельно его эволюции в живописи.

Средневековые портреты

Во времена Средневековья изобразительное искусство в Европе переживало упадок, поскольку господствовало религиозное мировоззрение, согласно которому интеллектуальное и душевное существование человека было подчинено высшим силам и растворено в ощущении себя частицей божьего мира. Главной фигурой духовной жизни был бог, а изображать лик господа, согласно библейскому предостережению, было запрещено.

На Востоке с портретным жанром дела обстояли лучше. Китайский и японский средневековые портреты, несмотря на строгие каноны, воссоздают индивидуализированные образы представителей придворной знати. Жанр портретной миниатюры достиг совершенства в работах мастеров Средней Азии, Индии, Афганистана.

Говоря о жанре портрета в культуре разных времен и народов, нельзя не упомянуть о произведениях перуанских индейцев мочика. Изображения людей в них достоверно передают анатомические особенности строения человеческого тела и неповторимые специфические черты людей разных возрастов и социальных групп.

Гении Возрождения

В эпоху Ренессанса портретный жанр переживает новый взлет. Царствуют ценности гуманизма – вера в красоту человеческой личности, человек, как и в античные времена, считается мерой всех вещей. Центром расцвета живописи стала Италия. Из-под кисти гениев Возрождения — Рафаэля, Леонардо да Винчи, Тициана, Тинторетто, Джорджоне — рождаются портреты, герои которых сознают собственную духовную свободу и переживают глубоко драматичную внутреннюю жизнь. Зарождаются традиции аллегорического портрета. Позднее Европейское Возрождение в лице Эль Греко, Пантормо, Бронзино дарит истории портреты, в которых душевное напряжение персонажей достигает огромного накала.

Портрет барокко

В 17 веке в ряде стран произошли изменения титанического масштаба, они коснулись науки и идеологии, социальной жизни людей и, разумеется, отразились в искусстве. Портретный жанр в живописи развивается в сторону воплощения насыщенного поиска смысла жизни и самопознания человека. На первые позиции выдвинулись голландские и фламандские художники, образовались две соответствующие школы. Техника живописи стремительно совершенствовалась, приобретали популярность групповые портреты, в основе композиции которых была динамика.

Европейский портрет 18 века переживает кризис: заказчики-аристократы не заинтересованы в изображении душевных бурь, они хотят быть на картине идеализированными. В портретах появляется либо напыщенная театральность, либо чрезмерная чувствительность. Лишь во времена позднего Просвещения в работах Фрагонара, Ватто, Шардена в изображение человека возвращается аналитизм, искренность и простота.

В поединке с фотографией

Хотя жанр портрета в разные эпохи переживал взлеты и падения, 19 век стал в его развитии своеобразным прорывом. Расширяется географический охват, совершенствуются и оттачиваются приемы, появляется обилие художественных стилей. Распространение фотографии становится своеобразным вызовом мастерам живописи. Новым словом в портретистике становятся открытия импрессионистов, стремившихся в портрете отразить динамику и текучесть каждого мгновения жизни.

Век двадцатый, отмеченный дыханием модернизма в искусстве, увел портрет в сторону условности и намеренного отказа от реализма. Тем не менее поиски в рамках реалистического наследия продолжились в творчестве американских, итальянских, польских, финских, русских художников.

В разное время жанр портрета в культуре того или иного народа живет по законам поиска новых форм и одновременно продолжает сохранять традицию. Так происходит и в 21 веке. Современное портретное искусство пользуется многообразной палитрой самых неожиданных средств и приемов.

Жанр портрета в искусстве России

В отличие от стран Востока и Западной Европы, портретное искусство на Руси появилось лишь в 17 веке с возникновением парсуны – портрета, написанного в стиле иконы. По-настоящему портретный жанр стал развиваться в России лишь в 18 веке. Первыми русскими портретистами историки живописи считают Ивана Никитина, Ивана Аргунова, Алексея Антропова. На вторую половину столетия, которое принято назвать «веком портрета», пришлось творчество Дмитрия Левицкого, Федора Рокотова, Владимира Боровиковского, которые могли составить конкуренцию любому прославленному художнику Европы.

Традиция психологизма, заложенная во времена романтизма, достигла невероятного расцвета в работах мастеров второй половины 19-го и начала 20 века. Портреты кисти Ильи Репина и Ивана Крамского, Василия Перова и Валентина Серова – это признанные шедевры жанра. В исканиях художников наметились попытки уловить и воплотить ассоциативный знаковый подтекст в изобразительном «отпечатке» человеческой личности.

www.syl.ru

Портрет | История живописи вики

Портре́т (фр. portrait, от старофранц. portraire — «воспроизводить что-либо черта в черту», устар. парсуна — от лат. persona — «личность; особа») — самостоятельный жанр, целью которого является отображение визуальных характеристик модели. Повторение в пластических формах, линиях и красках живого лица, и одновременно при этом его идейно-художественная интерпретация.

На развитие портретного жанра влияют две тенденции:

• прогресс технических изобразительных навыков, например, овладение анатомией и композицией, умением построить полотно.
• развитие представлений о значимости человеческой личности. Наибольших вершин портрет достигает в период веры в возможности человека, его разума, его действенной и преобразующей силы. «Портрет в своей современной функции— порождение европейской культуры нового времени с ее представлением о ценности индивидуального в человеке, о том, что идеальное не противостоит индивидуальному, а реализуется через него и в нём». Именно поэтому жанр находится в упадке в XX веке: «как может он процветать, когда мы полны стольких сомнений в себе?» Периодами расцвета портрета считаются римский скульптурный портрет, портрет эпохи Возрождения, XVII и 2-й половины XVIII веков.

Поджанры портретаПравить

Темой портрета является индивидуальная жизнь человека, индивидуальная форма его бытия. «Если темы теряют свою самостоятельность, портрет выходит за пределы своей жанровой специфики. Так, например, если темой выступает событие, перед нами не портрет, а картина, хотя её герои могут быть изображены портретно».

• Исторический портрет — изображает какого-либо деятеля прошлого и создаваемого по воспоминаниям или воображению мастера, на основе вспомогательного (литературно-художественного, документального ит. п.) материала. В сочетании портрета с бытовым или историческим жанром модель часто вступает во взаимодействие с вымышленными персонажами.
• Посмертный (ретроспективный) портрет — сделан после смерти изображённых людей по их прижизненным изображениям или даже полностью сочинённый.
• Портрет-картина — портретируемый представлен в смысловой и сюжетной взаимосвязи с окружающими его миром вещей, природой, архитектурными мотивами и другими людьми (последнее— групповой портрет-картина).
  • Портрет-прогулка— изображение гуляющего человека на фоне природы возникло в Англии в XVIII веке и стало популярным в эпоху сентиментализма
• Портрет-тип — собирательный образ, структурно близкий портрету.
• Костюмированный портрет — человек представлен в виде аллегорического, мифологического, исторического, театрального или литературного персонажа. (В наименования таких портретов обычно включаются слова «в виде» или «в образе», например, «Екатерина II в виде Минервы»). Различают:
  • Аллегорический
  • Мифологический
  • Исторический
• Семейный портрет
• Жанровый портрет
• Автопортрет — принято выделять в отдельный поджанр.
• Религиозный портрет (донаторский или ктиторский) — древняя форма портрета, когда человек, сделавший пожертвование, изображался на картине (например, рядом с Мадонной) или на одной из створок алтаря (часто коленопреклонённым).
• Иногда при классификации используется сословный принцип: купеческий, крестьянский портрет, портрет духовного лица, шутовской портрет, поскольку социальное положение модели влияло на определённые методы репрезентации, используемые художником.

По характеру изображения

• Парадный (репрезентативный) портрет — как правило, предполагает показ человека в полный рост (на коне, стоящим или сидящим). В парадном портрете фигура обычно даётся на архитектурном или пейзажном фоне; бо́льшая проработанность делает его близким к повествовательной картине, что подразумевает не только внушительные размеры, но и индивидуальный образный строй. В зависимости от атрибутов парадный портрет бывает:
  • Коронационный (реже встречается тронный)
  • Конный
  • В образе полководца (военный)
  • Охотничий портрет примыкает к парадному, но может быть и камерным.
    • Полупарадный — обладает той же концепцией, что и парадный портрет, но имеет обычно поясной или поколенный срез и достаточно развитые аксессуары
• Камерный портрет — используется поясное, погрудное, оплечное изображение. Фигура зачастую даётся на нейтральном фоне.
  • Интимный портрет— является редкой разновидностью камерного с нейтральным фоном. Выражает доверительные отношения между художником и портретируемой особой.
  • Малоформатный и миниатюрный портреты, выполненные акварелью и тушью

jivopis.fandom.com

Портрет в живописи — доклад сообщение (описание для детей)

Портрет в живописи является отдельным, полноценным жанром. Зачастую основной идеей создания портрета служит изображение внешнего облика и внутреннего мира человека, существовавшего в прошлом либо существующего в настоящем. Довольно часто портреты пишутся «с натуры»: то есть персона, что будет изображена на холсте, словно позирует творцу, для того, чтобы тот мог воспроизвести образ максимально реалистично.

Бурное развитие портретный жанр живописи получил в эпоху Возрождения – именно тогда было создано множество шедевров, которыми люди восхищаются и по сей день.

Бывали случаи, когда на картине изображался не один человек, а группа людей – но так или иначе, на переднем плане в данном жанре – именно люди, чья внешность изображена с учетом мельчайших деталей. Основная же часть холста, по сути, является фоном. Хотя, в некоторых случаях и окружающие героя\героиню картины, предметы бывают тщательно проработаны — допустим, всем известная работа «Девочка с персиками». На ней фрукты нарисованы так же реалистично и тщательно, как и сама изображенная личность.

Разумеется, каждый автор привносил в жанр портрета нечто свое, что позволило направлению не только обрести широкое распространение, но и стать богаче, разнообразнее.

Какими же бывают портреты?

Парадные – данный вид портрета использовался для людей высокого чина и социального статуса. Его основные черты – величественность и помпезность. Разумеется, обстановка должна соответствовать человеку, быть шикарной и роскошной. Но, несмотря на это эмоциональное состояние таких холстов спокойное. К парадным портретам можно отнести картины, на которых изображены представители власти, монархи и.т.д.;

Камерный портрет – данный вид живописи как нельзя лучше способен показать эмоциональное состояние и внутренний мир изображенной личности. Тона, как правило, темные, кадр – крупный (чтобы можно было рассмотреть глаза), одежда – скромная, но элегантная. Кстати, знаменитая «Мона Лиза» относится именно к камерному портрету;

Костюмированный портрет – название говорит само за себя. Человек изображается в определенном образе. Подобный метод довольно часто применяется и в современных фотосессиях;

Коллективный портрет – как правило, это полотно, на котором изображено два и более человека. В основном коллективными являются семейные портреты, хотя бывают и иные случаи;

Миниатюрный портрет – это небольшая картинка с изображением лица человека. Тона довольно сдержанные (может быть и черно – белым), во всем преобладает минимализм. Такой вид портрета прекрасно подойдет для подарка;

Портрет – прогулка – довольно часто на холстах мастеров можно лицезреть мужчин и женщин в париках, неспешно прогуливающихся по тенистым аллеям и ведущих чинную беседу. Оттенки, как правило, светлые, пастельные. Распространение данный вид живописи получил в эпоху рококо;

Религиозный портрет – полотна, на которых изображались и изображаются священнослужители и представители духовного сана. Естественно, главная задача таких портретов – показать не роскошь, а умиротворение «божьего» человека. Цветовая гамма, как правило, нейтральна. Достаточно большое количество времени уделяется работе над чертами лица, выражением глаз, мимикой;

Автопортрет – своеобразный аналог современного «селфи». Особенностью данного вида портретов является тот факт, что живописцы пытались изобразить собственную внешность. В большинстве случаев, фигуры изображались по пояс либо по грудь, реже – в полный рост.

В завершение хотелось бы сказать, что портрет в живописи можно назвать довольно распространенным и чрезвычайно важным жанром – ведь он позволяет в полной мере представить себе, как выглядели представители давно ушедших эпох (как всем известно, внешность людей разной эры имеет существенные различия, и дело тут не только в манере одеваться).

Подобным образом живописцы смогли донести до наших дней образы многих высокопоставленных особ, творческих людей, представителей знати, да и просто обычных деревенских жителей. Следовательно, портрет – это не просто изображение человека, а возможность прикоснуться к истории.

Картинка к сообщению Портрет в живописи

Популярные сегодня сообщения и доклады

• Доклад-сообщение Взрывы

  Взрывы – очень серьёзная и опасная чрезвычайная ситуация. Взрывы за собой влекут огромные последствия: загрязнение прилегающей к месту взрыва окружающей среды, гибель неизвестного количества

• Доклад на тему Бурые водоросли (сообщение биология)

  Водоросли различают в основном по цветам: зеленые, красные, бурые. Особое внимание привлекают бурые водоросли.

• Доклад-сообщение Блохи (биология 7 класс)

  Блохи относятся к бескрылым паразитирующим насекомым. Паразитируют блохи на птицах, животных и некоторые виды на человеке.

• Доклад на тему Здоровый образ жизни сообщение

  Самое драгоценное, что может дать природа человеку – это здоровье. В народе есть прекрасная поговорка: «Здоровому человеку все здорово!.

• Доклад на тему Основание Воронежа

  Историки считают, что первые поселения русских на месте Воронежа возникли в XII веке. В летописных источниках находят упоминания о них в связи с битвами владимирских и рязанских князей, с опи

• Доклад на тему Солнечная система сообщение 2, 4, 5 класс

  Солнечная система удивительное место, ведь в ней находиться одна единственная планета, в которой зародилась жизнь и она стала для людей и многих других существ домом, пристанищем, это планета

doklad-i-referat.ru